Головне меню
Проєктна діяльність
Рідкісні та цінні видання
Ми в соціальних мережах
Календарі
Інформація для кафедр
Шекспірознавство
Випадкове фото
Хто на сайті
На сайті 190 гостей та 0 користувачів
Uncategorised
І світ для нього наповнився світлом. Зникло все. Війна, поранення, переживання, страх, повітряні тривоги… Зосталися тільки вони… Молоді, щасливі, закохані… І серця вистрибували з грудей…
– Коли ж весілля? – питаю радісно в «сокільця», тернополянина Максима Кузіва.
Після перемоги. Зараз не час для танців й веселощів, – кілька хвилин паузи й потім притишене: – Ми так вирішили.
Із Оленою Булою вони разом давно. Обоє – у «Соколі». Дивляться в одному напрямку й розуміють одне одного з півслова.
Того 7 вересня ні Олена, ні Максимові батьки не забудуть ніколи. Бахмутський напрямок. Танки. Поранення. Осколок буквально вирвав з руки сокільця кусень м’яса й м’язів. Військовий госпіталь. Операція. Реабілітація…
– То після лікарні, може, вдома зостанешся? – питаю.
– Яке? Ні, – випалює твердо. – Одразу до хлопців. Вони чекають. На бахмутському напрямку зараз стабільно важко. Я потрібен своїм.
– А наречена?
– Оленка зрозуміє. Підтримає.
Речення солдат 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» з позивним «Залізняк» завершує в проміжках між сердечними справами й реабілітацією. Відповіді емоційні та відверті, як сам «холодноярівець».
24 лютого…
-…я прокинувся від дзвінка побратима. Почалося. Зібрав найнеобхідніше. Дістав бронежилет, пояс, підсумки, шолом… Приготував усе. Поклав так, аби не помітили батьки. Розбудив маму й тата. Попросив не панікувати, зібрати «тривожну валізку», не забути документи й бути готовими до всього. Тернопіль був стривоженим. І майже пустим. На офісі вже чекали «сокільці». Поговорили. Кожен прийняв для себе рішення. Я також. Попередив батьків, що раненько йду на роботу, потім – заступаю на чергування по місту. А сам 25-го тихенько взяв речі й навшпиньки вийшов з хати. З побратимами рушили до Києва. Тільки звідти зателефонував рідним. Мама плакала. Тато – зрозумів.
Перші дні…
-…були найскладнішими. Орки обіцяли взяти Київ за три доби. Тоді багато-хто вірив, що вони направду друга найсильніша армія світу. Кожен робив свій вибір. Одні – брали зброю до рук, другі – поспіхом тікали. Панувало сум’яття. Були проблеми зі зв’язком. Поспілкуватися з рідними бодай 30 секунд кожен мав за щастя. Дуже пригодилися знання, отримані під час «сокільських вишколів». Мав мінімальний багаж знань, розуміння тактики, вміння користуватися зброєю. Певен, що такі вишколи зараз повинні проходити всі українські підлітки. Бо навіть після нашої перемоги з таким сусідом щодня можна сподіватися на нову війну. Слід завжди бути готовим!
Перший бій…
-…в Ірпені. Зима. Ніч. Чергування. Орки спробували пробитися на одному з флангів. Зав’язався бій. Не довгий. 15-20 хвилин. Але перший. Тоді чітко зрозумів, що таке війна, та як близько на ній поруч кожного смерть.
-…Роман Стецюк. Мій побратим з Тернополя. Я був у Києві, коли дізнався про його загибель. Не міг, не хотів спершу вірити. Для мене то було шоком. А потім не стало друга «Бізона» зі столичного «Соколу». Загинув на харківському напрямку…
«Холодний Яр»…
-…більше, ніж підрозділ. Якось зі «сокільцями» ми їздили в Холодний Яр на Черкащину. Були й біля старезного дуба, під яким Максим Залізняк частенько проводив з гайдамаки наради за часів Коліївщини. Постать цього вольового козацького отамана завжди захоплювала мене. Тому й обрав собі псевдо «Залізняк». Для мене воно асоціюється з незламністю духа та почуттям справедливості. Намагатимуся виправдати свій позивний. А тут ще й після Ірпеня, Бучі, Гостомеля стрів свободівця Віктора Козорога. У лавах «Карпатської січі» він звільняв столицю від московської нечисті. Запропонував доєднатися до бригади «Холодного Яру». «Буде багато цікавої роботи», – пообіцяв. І, як у воду дивився. Я потрапив у середовище справжніх профі. Тут кожен на своєму місці. Здебільшого – молоді командири на різних рівнях, що робить нас непередбачуваними для зашореного радянщиною ворога.
На передовій вразила…
-…жорстокість окупантів. Москалі не мають стримання ні перед чим, і ні перед ким. Вони нищать, руйнують міста. Ламають людські долі. Для них немає жодних перепон чи правил. Тільки наказ та боєкомплект. І байдуже – стріляти по дітях чи військових. Справжнісінькі орки. Без почуттів, гальм і моральних принципів.
Оснащення ворога…
-…залежить від підрозділів. У спеців й кадирівців – краща форма, інвентар, зброя, броніки… Навіть є «аксесуари» для автоматів та сухпайки. А всі решта, особливо «мобіки» з ДЛНР, носять те, що перепаде, дістануть чи вкрадуть. Харчуються так само. Грабують місцевих і так живуть. На армію вони мало схожі. Більше – на звичайних бандитів з широкої дороги.
Місцеве населення…
-…різне. На Харківщині нас стрічали з обіймами. Відкриті, щирі, справжні. А з Донеччини правдиві українці давно виїхали. Там зосталися тільки ті, хто чекає на «русскій мір». На нас зиркають з-під лоба. Постійно сподіваєшся від них чогось поганого. Тут нас не люблять і не хочуть бачити. Але – це наша, українська, земля. Тому маємо її відвоювати.
Страх…
-…є. У кожного. Це нормально для нормальної людини. Допомагає віра. У кожного – своя. Зі мною служать і християни, і рідновіри, і атеїсти. З кожним новим обстрілом кожен ще сильніше починає вірити. Часто на позиції до нас приїжджає капелан. Його позивний «Падре». Говоримо, молимося, опісля ж – звершує таїнство миропомазання. І після того – відчуття, наче броню якусь одягаєш, невидимий захист… Коли ж довго «Падре» не приїжджає, не благословляє нас, то навіть помітили, що частішає кількість поранень…
Мова…
-…москалі прийшли на Україну тільки тому, що тут розмовляють російською. А в їхній хворій уяві всі, хто говорить російською, – москалі. І територія, на якій вони мешкають, – московія. По суті, ми самі дали їм козир і виправдання. І наша вина також є в тому, що мовне питання досі не розв’язане, що пропагандистські кремлівські щупальця так глибоко залізли в голови наших людей, дали їм привід засумніватися в тому, українці вони чи росіяни.
Українці дивують…
-…на фронті – безстрашністю, відчайдушністю та кмітливістю. В тилу ж є два типи людей. Перший – ті, хто без упину допомагають. Усім чим можуть. Волонтерять, збирають на дрони, авто, приціли. Тримають економічний, інформаційний, культурний, дипломатичний, освітній фронти. Тренують і тренуються. Готуються змінити нас. Вони вражають своїм бойовим запалом, цілеспрямованістю, широтою душі. А інший вид – такі собі «почікуни». Склали руки й чекають, чим то все завершиться і що хтось усе для них і за них зробить. Або ж – поїхали за кодон і перечікують війну там. Чи в тилових областях. І нічого не роблять для наближення цієї перемоги. Продовжують розмовляти кацапською та й навіть час від часу жаліються, то на умови, то на матеріальний стан. Війна їх так нічому й не навчили. І, певне, вже й не навчить. Ніколи не розумів і не зрозумію таких.
Мобілізація в Україні…
-…не потрібна. Бодай зараз. Від кількості солдатів в окопах на фронті нічого не зміниться. Ситуацію може змінити тільки кількість новітнього озброєння. Бо це війна арти, а не стрілецької зброї. Війна хитрості й тактики, а не людського м’яса.
Світ зараз…
-…ділиться й показує справжнє обличчя. Одні – підтримують, бо усвідомлюють, що наступні – вони. Інші – спостерігають й по чайній ложечці дають зброю. Треті, скуті залежністю через ресурси, намагаються всидіти на двох стільцях. А четверті, такі як, приміром, Іран і Білорусь – допомагають оркам, при цьому вдаючи, що це не так.
Керчинський міст…
-…доказ того, що українська нація незламна, своєрідний символічний дарунок путлєру на 70-ліття і відвертий плювок в обличчя всім його генералам та кровожадним росіянам. Судячи з масових ударів по українських містах і суєти в кремлі, орки – в істериці. Вони бомблять міста, а українці – співають в укриттях. Знищують енергосистему, а українці ще активніше донатять на армію. Шлють дрони-камікадзи, а українці інтенсивно шукають в Інтернеті, як у домашніх умовах збити шахідського «мопеда». Лякають ядеркою, а українці оголошують збір на останню оргію на Щекавиці. Вони не можуть зрозуміти чому так, чому ми не боїмося їх, і бісяться від безсилля, а українці – сміються, бо сліз уже немає, тільки лють.
Сценарії розвитку війни…
-…існує єдиний сценарій – наша перемога. Питання тільки в тому – через скільки та з якими втратами. А щоб втрати були меншими, українській нації треба ще більше згуртуватися, ще більше напружитися, ще більше об’єднатися. Знаю, багато хто говорить зараз про ядерний удар. Певен, його не буде. Чому? Бо занадто оте коротке слабе в кремлі любить життя і себе. Тактичний ядерний удар – можливий. Але, що він йому дасть? Ми вже не зупинимося. Занадто великі ставки. Занадто високу ціну вже сплачено. Тепер або перемога і цілковите знищення багатолітнього ворога, або – смерть.
Цієї війни…
-…не могло не бути. Починаючи від розпаду срср, московія завжди марила ідеєю відновлення російської імперії. Вона відкушувала по чуть-чуть. Ніби черв’як точила наше суспільство. Пробувала, де тонко. Закидала своїх «агентів» у всі сфери. Мовні закони. Знищення війська. Ідея створення нових республік… УПЦ мп… Референдуми. Усе це трапилося не вчора, а тягнулося роками, наближаючи невідворотнє. Це всі розуміли, але не хотіли подивитися правді у вічі. Допоки не полетіли перші ракети…
Україна ніколи…
-…не перестане боротися за свою незалежність, а росія – хотіти її поглинути та підкорити. Це як одвічна боротьба добра й зла, світла й темряви. Але не на тих орки натрапили. Ми не той народ, що схилиться, піддасться на провокації, опустить руки. Їхні дрони наші господині ще в лютому банками огірків збивали… І скільки б «рускоговорящих» серед нас не було, чого б хто в нас не вимагав та які ультиматуми не ставив би, – ми завжди будемо вільні, бо воля тече нашими жилами. Ми – гідні нащадки козаків, гайдамаків, січових стрілів, упівців і нікому ніколи цього не змінити. Одвічна боротьба з москалями, схоже, наша свята місія, котру мусимо з гідність виконати.
Тільки на війні зрозумів…
Розумович Ніка,
Свобода
«Копаний м’яч»: кузня талантів Василя Івегеша, особливості заліщицького футболу та цікаві факти з життя тренерів «Дністра» та футбольної академії, а також капітана «Поділля»
Шановні любителі футболу! Пропонуємо до Вашої уваги дев’ятий випуск програми «Копаний м’яч», створеної для Вас Асоціацією футболу Тернопільщини.
«Копаний м’яч» – це як завжди багато тернопільського аматорського футболу. У дев’ятому його випуску з гостем студії, заслуженим працівником фізичної культури і спорту України, відомим у минулому футболістом, а нині тренером, донедавна головним коучем ФК «Тернопіль» Василем Петровичем Івегешем говорили про юнацький футбол, як і коли варто проходити перехідний період від дитячого до дорослого футболу, амбіції студентської команди ТНПУ поїхати на чемпіонат Європи в Албанію. Розповів пан Василь цікаві історії з футбольного життя тренерів заліщицького «Дністра» Ярослава Олексіва, футбольної академії «Тернопіль» Ростислава Ціхата та капітана «Поділля» з Великої Березовиці Юрія Сорочана.
Також з гостем студії проаналізували всі матчі минулого ігрового тижня двох ліг чемпіонату Тернопільської області 2022 року. Детально зупинилися на усіх поєдинках вищої ліги. З арбітром національної категорії Ігорем Бокієм та тернополянином, першим іноземним арбітром в професійному футболі Англії проаналізували спірні моменти у центральному матчі 9-го туру вищої обласної ліги («Поділля» Васильківці – «Нива» Теребовля). Всі матчі обласного чемпіонату прокоментовані тренерами команд і, як завжди, до уваги любителів футболу представлено турнірні таблиці, кращих бомбардирів, символічні збірні двох ліг та кращих гравців і коучів туру, що минув. Не оминули увагою матчі 12-го туру першої обласної ліги, які не вдалося завершити 12 жовтня через тривалу повітряну тривогу.
Переглянути дев’ятий випуск програми «Копаний м’яч» Ви зможете на Ютуб-каналі Асоціації футболу Тернопільщині.
Українські проривні технології ТНПУ в альтернативній відновлювальній енергетиці для Європи Вони приїхали до Тернополя, аби обговорити проєкт, який реалізують у співпраці з європейськими колегами.
Зокрема, використовуючи технологію, що передбачає отримання енергії з біовідходів, і саме цю методику розробили тернопільські фахівці.
Більше про розвиток української альтернативної енергетики дивіться далі у сюжеті.
Науковець з ТНПУ розповів
про Дмитра Вишнівецького
та спростовав міфи про нього
Коротко про результати чергового засідання #СпільноМисль партнерства #СтійкістьДляГромад 23 вересня 2022р.
Онлайн-режим заходу дозволив учасниками із різних громад України: з Тернополя:
- Волонтерський центр ТНПУ,
- Голова громадської організації “Нескорені Духом – особи з інвалідностю”,
- переселені – ГО Фонд громад “Знання і справедливість”, Приватне підприємство “Система” & ЛОГО “Бізнес-клуб “Європейський вибір”;
- з Теребовлі: Центр цифрового розвитку громади; громадська ініціатива із Дорохова: Марина Мирошниченко; Кремінська бізнес-асоціація із Andriy Simonov(Київ – Рівне);
Партнери розглянули шляхи надання гуманітарної допомоги та підтримки активностей вразливих спільнот, проблеми організаційного розвитку та напрацювали плани і шляхи співпраці та взаємопідтримки.
На засіданні #СпільноМисль відбулось обговоренням логічної моделі проєкту партнерства від Фонду Східна Європа.
На розгляд спільноти пропонується назва і фактична мета спільного проєкту: #ТерениСтійкості. Посилення стійкості та ефективності коаліційного партнерства #СтійкістьДляГромад– задля розвитку громадської активності вразливих спільнот громад Тернопілля та партнерських регіонів (?) в умовах наглої воєнної агресії ядерного Кремля.
Її досягнення передбачає, що протягом півроку (листопад 2022 р. по квітень 2023 р.) будуть досягнуті напрямки:
- Освітній кластер проєкту посилює стійкість та сили духу (fortitude) ХХХ (уточнюється, бо кількість бажаючих збільшується) членів, волонтерів та партнерів ГО Фонд громад “ЗНАННЯ І СПРАВЕДЛИВІСТЬ” – CFK&J партнерства #СтійкістьДляГромад;
- Відновлені та вдосконалені організаційні спроможності ХХХ (?) членів коаліційного партнерства #СтійкістьДляГромад, в т.ч. – ГО та громадських ініціатив;
- Покращенні адвокаційні можливості впливу ОГС партнерства #СтійкістьДляГромад задля впровадження НПА захисту та представлення інтересів та потреб вразливих та волонтерських спільнот місцевих громад.
- Добрий знак і потужний потенціал для нашого партнерства надає співпраця із теребовлянською ГО Центр цифрового розвитку громади (долучайтесь). ЇЇ очільниця Ірина Мацюк повідомила про підтримку проєктів цифрової грамотності, діджиталізації громад та інституцій головою Теребовлянської міської ради Олегом Проданом.
- Жваве обговорення і слушні пропозиції сприяти Соціальне підприємництво у Східній Україні викликала тема СадиПереселенців біотехнологині, докторки біологічних наук, професорки Надії Дробик, яка повідомила про можливості співпраці та волонтерського залучення студентів (із переселенських спільнот) до реалізації ідеї Сади Перемоги із використанням здобутків агробіостанції та оранжереї (нині агробіолабораторії) Тернопільський національний педагогічний університет ім. Володимира Гнатюка. Світлана Бичковська розповіла про успішний досвід отримання комплексу із вирощування пташок від Норвезька рада у справах біженців в Україні – правова допомога (NRC – Norwegian Refugee Council), а Марина Мирошниченко - про можливості поділитись виграними бізнес-планами. Зрештою наша спільнота починає впроваджувати проєкт #БАйТ, що передбачає створення клубу-спільноти взамопідтримки підприємців та переміщеного бізнесу, зауважує координатор Pavlo Fedyk, і запрошує до розвитку цієї ідеї досвідченого Андрія Сімонова, як координатора подібного підприємницького руху на Луганщині.
- На заході обговорено можливість спільного долучення та опанування курсу «Соціальне підприємництво як шлях до фінансової сталості організацій громадянського суспільства», створеного в рамках проєкту «Розвиток громад в Україні через соціальне підприємництво», який протягом 2020 року реалізовували Isar Ednannia та австрійська організація IZ – Vielfalt, Dialog, Bildung (Міжкультурний центр – Різноманітність, діалог, освіта): https://courses.prometheus.org.ua/.
- Відбулось попереднє ознайомлення з культуральним напрямком діяльності партнерства – підтримкою і розвитком можливостей #НематеріальнаСпадщинаТернопільщини, до популяризації якої, за участі Тернопільський обласний краєзнавчий музей, варто залучати ресурси – як до системотворчого чинника соціально-економічного розвитку краю.
- Керівниця Голова громадської організації “Нескорені Духом – особи з інвалідностю” Світлана Бичковська повідомила зібрання, що в їхньої організації закінчується можливість безкоштовного використання частини нежитлового приміщення у цокольному поверсі житлового будинку м. Тернопіль вул. 15 Квітня 3 площею 51,1/11,1.). І це відбувається із спільнотою, яка волонтерським фандрайзингом підтримує майже 150 осіб з інвалідністю і допомагає харчами та теплим одягом щонайменше 5000 переселенцям. Як зауважив координатор #СтійкістьДляГромад Pavlo Fedyk : «За допомогою інформаційного звернення та інших форм адвокації, спільно із міським головою Сергій Надал & депутатським корпусом Тернопільської міської ради, активних людей Тернопільська міська громада, ми зуміємо окреслити правові засади та можливості розвитку волонтерства та благодійності, в т.ч. – через прийняття комунальної програми». Вже зараз наша спільнота отримала публічне запевнення міського голови, що «спільно з юридичною службою і депутатами міської ради знайдемо спосіб дати можливість вам користуватися приміщеннями безкоштовно або за символічну плату».
- Серед іншого, Світлана Бичковська та учасники “підняли” питання про важливість протидії домашньому насильству, яке загострилось під час війни в родинах. Волонтерський рух вже відчув нагальний запит негайної реакції на конфлікти та “скачок” загальної напруженості навіть там, де його раніше не було. “Через дурню війни, люди налякані, здебільшого не вірять, що їхні скарги на різні форми насильства (приклади – від комунального до психологічного – ред.) можуть “щось” змінити, часто переконані, що краще терпіти – розповідає Світлана”. Інша волонтерка Марина Мирошниченко теж наводить приклади про те, що в деяких місцевостях люди не знають як поскаржитись, та й поліція і суди не працюють так, як раніше. Учасники зібрання мають прийняти рішення щодо можливостей ефективної протидії домашньому насильству та популяризації ратифікованої Верховною Радою України Конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству (Стамбульська конвенція), організації допомоги постраждалим, випуску інформаційного матеріалу для потерпілих від домашнього насильства (одразу виклик поліції (102), заява про вчинення домашнього насильства, винесення термінового заборонного припису, судове рішення про винесення обмежувального припису стосовно кривдника).
- Наступного тижня, допоки частина представників партнерства #СтійкістьДляГромад будуть представляти наші спільноти на просвітницькому партисипативному заході ОГС переселенців в Івано-Франківську, керівник Волонтерський центр ТНПУ Іван Каплун має нагоду повідомити про здобутки та плани на Форум «Громадський сектор в умовах війни: діяльність та виклики», зорганізованим у Тернополі Освітньо-аналітичний центр розвитку громад.
- Дослідження нашого партнерства #СтійкістьДляГромад свідчать про незадовільний стан медичного обслуговування переселенців, що вимагає не тільки встановити загальні потреби, але й визначити шляхи вирішення, хоча б на рівні спілкування “пацієнти – лікарі”. (В додатку світлина, яка свідчить про розрізненість і слабку координованість у поширенні інформації щодо можливостей обслуговування переселенців).
- Висока інтенсивність та рівень зацікавленості учасників обговорення засвідчив необхідність організації окремого засідання психологічної підтримки активістів волонтерського руху та партнерства #СтійкістьДляГромаді введення додаткового інформаційного інструменту – дайджестів новин від партнерства та із світу волонтерства та гуманітарної підтримки, донорських оголошень та грантових можливостей. Протягом тижня, до наступного системного засідання – 29 вересня 2022 р., об 18.00, партнери #СдГ мають визначитись із пропозиціями та “побачити себе” в планах і подальших заходах.
- Розвиток співпраці свідчить – прийшов час оприлюднити зміст та склад партнерства #СтійкістьДляГромад, надати можливість інших ОГС та волонтерським ініціативам долучитись до спільного і взаємопідтримуючого, самоорганізаційного та самозарадного розвитку, окресленого Меморандумом співпраці в підтримці вразливих спільнот.
- Щотижневі четвергові зустрічі #СпільноМисль партнерства #СтійкістьДляГромад 06:00 PM Київ, 18.00 на майданчику Zoom https://us04web.zoom.us/j/79503816429… Ідентифікатор: 795 0381 6429 Код доступу: 12345 Долучайтесь!
- Користуючись нагодою коаліція #СтійкістьДляГромад звертається до своїх партнерів, зокрема Благодійний Фонд “За Луганщину” (Максим Ткаченко) реалізувати День підтримки гуманітарною допомогою (понеділок 25 вересня 2022 р.) як не тільки нагоду спілкування із #Свої, але й обговорити можливості засудити і “зірвати” насильницький референдум “воссоєдінєнія” під дулами російських окупантів та їх посіпак. Захід провести під кличем «Ніхто не має права вирішувати за нас, як і в якій країні жити! Луганщина, Донбас, Слобожанщина, Сіверщина і Таврія – єдині в незалежній Україні!“
- Перед спільнотою постав і певний іміджевий виклик – підготувати візитку партнерства до Покрови & Дня із світлинами активістів та їх цитатами-баченням цих козацьких свят для них та спільнот, учасниками яких вони є.
Координатор партнерства #СтійкістьДляГромад
Pavlo Fedyk https://www.facebook.com/groups/svoiteren
Відомий шоумен знявся в освітньому проєкті з тернопільськими студентами
Український шоумен і телеведучий Олександр Педан зустрівся зі студентами факультету фізичного виховання ТНПУ на зйомках першого випуску другого сезону освітнього проєкту УніверChcek.
“Посміхнись ЖИТТЮ і воно обов’язково відповість тобі взаємністю! Для мене велика честь працювати в колективі ТНПУ та віддавати максимум своїх сил, знань та любові нашим найкращим студентам, – написав асистент кафедри фізичного виховання ТНПУ, громадський активіст Олександр Хома. – Намагаюсь щодня разом з ними рости та розвиватись, рухатись та перемагати і звичайно ж насолоджуватись життям, адже воно у нас єдине, і прожити його потрібно сповна!
Робота в університеті відкриває для мене багато нових можливостей, якими намагаюсь скористатись та реалізувати себе, як хорошого фахівця з фізичного виховання та спорту. І дай Боже сил та здоров’я ще довгі роки продовжувати рухатись вперед та вгору.
А ось і чергова зустріч з моїм давнім знайомим Олександр Педан, з яким познайомились ще коли він започатковував та популяризовував проект #Junior. А вчора разом зі студентами Факультет фізичного виховання ТНПУ ми вже зустрілись з Олександром та його донькою Валерією на зйомках першого випуску другого сезону освітнього проєкту #УніверChcek.
В жодному разі не зупиняємось на досягнутому, а продовжуємо працювати, навчатись та радіти кожному новому дню!”
Опубліковано на сайті Галас
Під крилом Ярмушевого слова
Автор : Валентина Семеняк
Вечір пам’яті поета-дисидента Василя Ярмуша (15.09. 1940 – 22.09.1976) «Україно моя барвінкова» відбувся у світлиці Тернопільської обласної організації НСПУ. Серед організаторів Тернопільська спілка, Літературне об’єднання, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка (кафедра музикознавства та методики музичного мистецтва). Модерувала захід письменниця Анна-Віталія Палій.
Програма заходу, яку підготував доктор мистецтвознавства, популяризатор творчості поета, професор Олег Смоляк, була настільки мудро продумана, що почасти нагадувала зібрання великої родини. Часом так буває у житті: збираються близькі й далекі родичі і за щирим спілкуванням не помічають як швидко злітає час, та так, що й не хочеться розходитись. Усі, хто завітав на свято теплих споминів, мали що згадати про Василя, адже особистість цього чоловіка, справді, була шляхетною і особливою. Проживши коротке, мов спалах зорі, життя, залишив по собі добрі враження. Ними й ділились: редактор газети «Божий сіяч» Тернопільсько-Зборівської архієпархії УГКЦ, викладач Тернопільської вищої духовної семінарії імені патріарха Йосифа Сліпого – о. Орест Глубіш, редактор всеукраїнської громадсько-політичної газети «Сільський господар» – Богдан Новосядлий, очільник Літоб’єднання, письменник Зіновій Кіпибіда, вчителька української мови та літератури ЗОШ №14,племінниця незабутнього поета Оксана Кернична, друзі Ярмуша Дана Цибуляк та Іза Мартинюк, краєзнавиця з Великих Гаїв Віра Квятковська, гуморист Орест Чоловічок, літераторка Валентина Судома, письменники Тетяна Дігай та Володимир Присяжний. Поміж споминами лунали пісні, звучала поезія. Серед них відомі вже твори – «Пісня про Острів», «Незабудки» (музика Юрія Брикайла на слова Василя Ярмуша) у виконанні Дмитра Губ’яка, доцента ТНПУ, заслуженого артиста України. Викладач Острівської музичної школи Ігор Вовчак виконав «Сорочку» та «Верховину».
Піднесено й натхненно декламував низку віршів острівського поета професор Олег Смоляк.
Спогади дуже важливі, адже допомагають краще зрозуміти і розкрити життєвий і творчий шлях поета непересічного таланту, громадського діяча Василя Ярмуша. Вони про становлення його не лише як поета, а й як батька, організатора мистецького об’єднання «Розмай». Зазвичай, книги, як і діти, народжуються і продовжують жити окремим життям від автора. А у випадку з Ярмушем – багато своїх нових поетичних збірок він не побачив, вони з’явились вже після його смерті, у часи Незалежної України: «Допоки я живу» (упорядник С. І. Головко), «Україно моя барвінкова», «Зійшла в полях озимина» (Казимир Ярема), «Правди святе зерно» (Ярослав Гевко), «Література рідного краю. Василь Ярмуш» (Оксана Кожушко, Віра Крамар, Марія Крупа), «Кіт Мацько» (Мирослава Ярмуш). Завдяки згаданим ентузіастам все частіше проводяться ювілейні вечори поета, зокрема «Ярмушівські читання» в загальноосвітніх школах та середніх і вищих навчальних закладах. Василь Ярмуш поет- шестидесятник, був під пильним наглядом КДБ. На думку професора ТНПУ Олега Смоляка, поетичні рядки з вірша «Колоніальним народам» сміливо можуть бути епіграфом до всієї творчості Василя Ярмуша:
Чого ви схилились раби,
Чом вниз опускаєте очі?
Покиньте копати гроби,
В яких закопати вас хочуть…
Кілька років тому професор Олег Смоляк упорядкував книжку «Василь Ярмуш у споминах». У ній подано спогади родичів, друзів, колег, знайомих, однокласників та односельців. Приємною несподіванкою для всіх стала презентація драматичної поеми «Соломія Крушельницька», яку донька поета Мирослава Ярмуш впорядкувала і надрукувала окремою книгою, приурочивши її до 150-річчя від дня народження великої оперної співачки. Цю книгу пані Мирослава хоче подарувати у школи та драмтеатри. Журналіст і письменник Василь Ярмуш був надзвичайно цікавою і багатогранною особистістю. За коротке життя встиг зробити багато. У творчому доробку поета поетичні збірки «Казка про тебе», «Граніт і полум’я», для дітей – «Над Серетом», драматична поема «Соломія Крушельницька», новели – «Олесина любов», «Весільна сорочка». Василь Ярмуш відійшов у засвіти 22 вересня, коли йому було тільки 36 років. Осиротіли дружина Марія і двоє діточок – Мирослава і Тарас. «Здолавши земне тяжіння, Василь полинув у вічність, переливши жар власного серця у даровані нам поетичні строфи» – казав колись (нині вже покійний) упорядник однієї з книг Ярослав Гевко. Пророчими стали слова поета:
«Бачу сонце над рідним краєм,
Бачу радість і затінки зла…
Це нічого, що я згасаю,
Лиш би пісня моя жила!».
Його іменем названо вулиці в Тернополі, у селах Острів та Великі Гаї. Створено кімнату-музей у міській (рідній школі поета) №8 та в Острівській ЗОШ. На Алеї зірок (вулиця Гетьмана Сагайдачного) встановлено зірку Василя Ярмуша. Документальний фільм за сценарієм Ярослава Гевка «Я відшукаю папороті цвіт» знайомить із неповторною особистістю талановитого краянина, допомагає глибинно відчути і краще пізнати поетичне розкрилля його душі.
Дочірні категорії
Видання працівників ТНПУ Кількість статей: 0
ВИДАННЯ ПРАЦІВНИКІВ ТНПУ
Підручники, навчальні посібники, лекції, методичні рекомендації працівників Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка
Науковці ТНПУ Кількість статей: 1
Університет на сторінках ЗМІ Кількість статей: 7
Видання працівників 2019 р. Кількість статей: 10
Видання працівників 2020 р. Кількість статей: 9
Видання працівників 2021 р. Кількість статей: 9
Видання працівників 2022 р. Кількість статей: 10
Видання працівників 2023 р. Кількість статей: 9
Видання працівників 2024 р. Кількість статей: 10
Видання працівників 2025 р. Кількість статей: 7
Гнатюкіана Кількість статей: 0
Ресурси ТНПУ
Всеукраїнські ресурси
Світові бази даних
Наукометрія
Бібліотеки України
